Склад Маліна (дуже харизматична особистість ), Професор, Танцор (не професійний,прізвисько таке), Андрій , ну і я Пунк.

День 1.Перший день, як завжди буває, видався добісу важким , треба врахувати що ніч ми тряслился в червоній руті з Франківська до Ворохти, а зранку закинулись тільки по бутерброду. Після такого імпровізованого сніданку ми посунули з ЖД станції просто по трасі в напрямку Верховини, десь через кілометрів 10 повертаєм на право і йдемо до КПП, де реєструємся, вносимо символічну плату за користування нашими чарівними Карпатами і сунемо, на, доречі, базу олімпійського резерву - Заросляк. Отже приблизно ми йшли з 6-30 ранку з Ворохти до КПП (йти години 3) де вже нас до Заросляка підкинув автобус з якимось дітлахами...розміру приблизно наших рюкзаків. Власне з Заросляки повернули на ліво , через місток на стару кам'яну дорогу. Зразу ж після містка є стенд з картою і описом маршрута. По цій дорозі ми вийшли на метеостанцію (приблизно кілометрів 5), звідки було вирішено йти просто в гору на г.Пожижевську.
Хоча була й альтернатива - якшо йти далі цією дорогою нікуди не звертаючи то можна було вийти на оз. Несамовите. Але ми вирішили таки дертись вгору. А який був вітер...якби не рюкзаки то б певно здувало і якшо сказати шо він холодний то це ще дуже мяко, далі по хребту до Несамовитого, спустившись до нього перед г.Туркул, де присіли віддихнути десь біля 3 дня і зразу позасинали. Таки далитсь взнаки відсутність сну і їжі. Проснулись десь о 5, а далі багато не думали , перекусили і пішли шукати місце на ночівлю. Спустились трохи нище Несамовитого і закипіла робота по розміщенню стоянки і т.д. А ще сміття, неймовірна кількість сміття! Яке ми збирали і палили...і палили...Ще мене просто морально вбило те що переважна більшість сміття було в альпійці, це такий принцип ?- якшо сміття невидно то його нема ???Поскладайте його в одну велику купу , так його хоч легше забрати(спалити). А тепер знову про хороше... Шашлик, трішечки винця , горілочки , чаю з коньяком...А ще холод, чорт я так не розрахував з погодою(чи то пак теплими речами), холод просто пронизував до кісток. Того раджу обовязково брати з собою в даний період часу теплі речі, зокрема теплий светр та вітрівку. Як не як навіть в найжаркіші дні, в горах температура вночі може опускатись до +6..+8.
Отак плавно і змістовно закінчився 1 день нашого походу....

День 2.Почався він з доїдання решти шашлику, таки вечером всьо не змогли доїсти. Далі збирання і знову ж таки прибиранням території. Приблизно на пів 11 ми попрямували на г.Туркул...Не можу пояснити чому але ця гора і підйом на неї з сторони Попа запом'ятовується , чи то через відносну стрімкість (по відношенню до всього хребта) і великі кам'яні валуни чи то неймовірні краєвиди. Далі у нас по маршруту була гора Шпиці , пн-сх відхилення від Чорногірського хребта. Спустившись з Туркула ми попрямували на південь по хребту. Зліва від Чорногірського хребта розташувані хр. Малі і Великі Кізли , які являють собою стрімкі скельні утворення. Далі для орнітування може служити стовпчик №30 , після якого одразу повертаєм на ліво. Якихось 20-30 хв і ми вже на Шпицях. З нас там ще ніхто не був , тому враження були просто супер - величні 10-30 (а той всі 50 де не де) метрові камяні "шпиці". Нафотографувались до схочу , і навіть трішечки по них полазили. Далі повернення на хребет і підкорення наступної вершини - двухтисячник Ребра , звідки відкриваються неймовірні пейзажі на урочище Гаджина яке з одного боку закрито горою Ребра а з другою кам'яними шпицями однойменнної гори. Потім вперід, десь біля 4 ми були на оз. Бребенескул. Це найвище озеро України, знаходиться на висоті 1800 метрів над рівнем моря. Вирішили розкласти намети і полізти на ще один двухтисячник - Гутин-Томнатик , причому полізти з східного схилу , самого стрімкого , такшо майже весь шлях ми лізли на карячках , а в низ я б дивитись не радив ). Зато знайшли рештки розірваного снаряду , часів Першої (Другої ?) світової, доволі цікава знахідка як на такому схилі. Підкоривши і цю гірку спустились до наших наметів. Спускались вже не тим схилом, а північним оскільки ноги нам ще знадобляться, на них нам ще йти і йти. Ніч на Бребенескулі була сама ОСОБЛИВА , з ряду причин... ну перше знову маю згадати одвічну проблему смітття, причому сміття в джерелі з якого всі пють хто ночує біля озера , я там навіть найшов оцинковане відро !!!! Да про сміття особлива подяка ПРОФЕСОРУ та і всім нам впринципі, бо під кінець поїздки наші рюкзати ставали скорше тящими ніж легшеми, від сміття яке ми забирила з місць де ми ночували, а Проф взагалі нагадував сміттєвоз , у нього зі всіх шлейок торчали якісь пляшечки і т.д. які ми знаходили по маршруту. А мені дали прізвисько равлик., бо зі своїм рюкзаком і горою сміття яку я ніс привязаною ззаду до нього таки дійсно був на нього схожий...Певно про сміття вже не буду..хватає вже. 2 особливість - холод, набагато холодніше ніж на Несамовитому; і нарешті 3 особливість повязана з харизматичною особистістю - Маліна , оскільки він взяв в гори не тільки багато горілки а ще й пару пляшок пива , ФЕЄРВЕРК і шампанське ).В цей вечір ми правда дізнались тільки про пиво і феєрверк...
Отака була 2 ніч.

День 3.З ряду обєктивних і суб'єктивних причин, вийшли ми аж по 12. І знову цей вітер який пронизував до кісток , хоча ми вже певно й звикли. Далі по маршруту ми пройшли всі вершини по хребту. І останій двухтисячник на нашому шляху - Піп Іван, красиво, але підходимо блище і неприємно дивує неймовірна кількість людей і ще більша неймовірна кількість сміття (ну от знову). Тому перекусивши там ми вирішуємо спускатись з хребта і через Вухатий камінь, йти до Дзембронських водоспадів , де й заночувати. Для цього спускаємся з Попа до розвилки на хребті, далі по дорозі на пн-сх ще до низу, де буде ще одна розвилка - вгору (сх напрямок) і вниз (пн-сх напрямок), вгору - на г.Смотрич, вниз - г.Вухатий Камінь. Ми попрямували через Вухатий камінь по стежині яка нас виводить прямо на потічок Мунчель, де власне і знаходяться Дембронські водоспади. Знову зявилось покриття київстару , тому прийшлось затриматись на "мобільний" превал ). Пошук місця не заняв багато часу , оскільки ми хотіли заночувати поблище до водоспадів і зранку ще по них полазити. Розбили стоянку, вітер зтих, але от невезе, дощ з градом, халепа, добре шо максимум та негода була 30 хв. Але ми туристи вже бувші, такщо навіть вогонь не згас. Ну а далі була смачна вечеря , шампанське (знову здивув Маліна), філософія, ну всьо як має бути ).

4 День. Останій день нашої чарівної поїздки. Тут і описувати власне нема що. Хіба майже годину вилазку по Дзембронським водоспадам , правда досить екстримальне лазання, особливо самий верхній водоспад і грання в сніжки. Ну а далі по австрійській воєній дорозі (так її чогось всі називають , хоча не факт шо то австріяки втоптали таку стежку), починається вона прям від того ж таки потічка, ми пішли в село Дземброння , де ще трохи поборсавшись в потічку пішли на основну трасу, де, до секуснда в секунду вийшли на автобус на Верховину о 15-15. З Верховини в плані добирання проблем нема - регулярно їздять маршрутки і автобуси на Франківськ. Там взявши по пляшечці пива Хайк і чіпси остаточно затвердили наше повернення до цивілізації...

Оце й усе....