СТАНЬТЕ

ОДНИМ З НАС

Замовте тур >>>

+38 063 688 0692
+38 097 083 9626

like123453

2013-02-08 19:21:28

Екстремальні вихідні, або як тренуються Івано-Франківські спелеологи

Я завжди хотів навчитися працювати з страховочним причандаллям - лазити вгору по шнурах як круті альпіністи і спускатися вниз як спецназівці у фільмах. Хто б міг подумати, що цього мене навчать спелеологи.

В принципі нічого дивного в цьому немає, адже спелеологам доводиться працювати у самих екстремальних умовах - вузькі лази, щілини, які часто потрібно проходити з додатковим вантажем. Тому і техніка роботи з страховкою у спелеологів одна з кращих (це не тільки моя думка, хоча тут можна і сперечатися).

Микола та Сергій на трасі

Ось чому я відразу прийняв пропозицію Івано-Франківського спелеологічного клубу взяти участь у їхньому тренувальному виїзді в Дору. І хоча напередодні нашої поїздки погода була препаскудною - падав мокрий сніг з дощем - виїзд не відмінили, і як пізніше виявилося - це було дуже правильне рішення.

Микола набиває трасу

Загалом нас було 5 чоловік: Микола (архідосвідчений спелеолог, на його рахунку спуски в величезну кількість печер, включаючи найглибшу - Крубера-Воронью на Кавказі), "Космос" Сергій (досвідчений спелеолог), Дєня (наскільки я зрозумів - альпініст), Punk (просто хороший хлопака) і я - автор статті. Тренувальний збір проходив на Білому Камені в Дорі. Хто не знає, Дора - це село під Яремчею. Добратися з Івано-Франківська можна як бусом (будь-яким, який їде в Яремчу або дальше), так і раховозом - перша зупинка після Делятина. До Білого Каменю від Дори йти хвилин 40-60 (це ми йшли по снігу). Сам Білий Камінь являє собою скальне утворення із пісковика висотою десь з п'ятиповерхівку. З фронту Білий Камінь вертикальний, але з тилу на його вершину веде відносно нестрімка стежина, так що можете поїхати влітку і вилізти на нього навіть без спорядження. Але зимою без страховки лізти не варто навіть пологою стежкою - легко можна послизнутися і впасти вниз.

А отак лізуть вверх початківці

Наш збір почався із здивування - ніхто не очікував що буде стільки снігу. Але хіба це може зупинити справжніх екстремалів (я маю на увазі спелеологів)? Легкий перекус - і до роботи. Поки ми розкладали палатку, Микола набив трасу. Першими (після Миколи) її протестували досвідчені Дєня, який вивчав незвичну для себе спелеологічну техніку, та Сергій, який відшліфовував свою майстерність. Я з Punk'ом тим часом вчився в'язати вузли.

Далі прийшла черга лазити початківцям (тобто мені і Punk'у). Почали ми з самого простого - елементарних рухів на шнурі, але вже під кінець дня вміли долізти до страховочної точки та спуститися вниз. Моїм першим враженням, коли я піднявся догори на страховочну точку було, як це не дивно, захоплення, а не страх. Страх наступив коли я подивився вниз (мене якраз мали фотографувати). Забігаючи трохи наперед скажу, що основна порція емоцій прийшлась на другий день.

"Улыбаемся и машем"

Вечір першого дня пройшов як класичний Карпатський вечір - зорі, на примусі булькає борщ, дразнячи зголоднілих нас своїм запахом; порізане сало, налитий розведений спирт, настояний на смородинових гілочках, чудова компанія, яка проміняла теплий і ситий уїкенд на морозні гори, неквапна розмова - так і хочеться сказати "Мить зупинись, ти прекрасна!".

Така ідилія закінчилася ближче до 12 години ночі, коли я, уже лежачи в палатці у своєму спальнику зрозумів, що замерзаю, хоча і вдів на себе уже все що мав. Прийшлось заритися в спальник з головою, щоб тепле повітря, яке я видихаю, не пропадало даремно. Як це не дивно, але такий нескладний прийом подіяв, і ситуація з критичної знову стала паршивою (а це вже, погодьтеся, краще). Остаточно я зігрівся аж зранку після сніданку, коли ліз по страховці. Наскільки я зрозумів з тих нехороших слів, які почув зранку від хлопців, вночі вони пережили приблизно те саме що і я.

Все відбувалося під контролем нашого досвдченого інструктора Миколи

На другий день Микола оцінив мій прогрес як задовільний і дозволив піднятися вище. Ну, особисто я зрозумів, що ті речі, які видаються елементарними на землі, зовсім інакше оцінюються, коли висиш на висоті. Багато яких рефлексів просто заважають. Наприклад рефлекс хапатися за шнурок руками. Стоячи на землі розумієш, що це ні до чого, що тебе тримає страховка, а руки так тільки швидше стомлюються. Але на висоті все інакше! Дивишся вниз - і руки самі хапаються, цього навіть не помічаєш! Потрібно прикласти не аби-які зусилля, щоб розслабитися. А чого вартує на висоті такий примітивний рух, як відштовхнутися ногами від скелі! Скільки зусиль треба прикласти!

Punk'у також сподобалося лазити


Коментарі

Jennah
[ 2016-06-15 04:38:15 ]
A piece of ertiduion unlike any other!
Latisha
[ 2016-06-14 04:09:02 ]
Evoryene would benefit from reading this post
ajsband
[ 2015-03-19 23:13:59 ]
mOEH7W wwzgmnljmxrt, [url=http://bbvncgawssnm.com/]bbvncgawssnm[/url], [link=http://gdkzbnfsfldr.com/]gdkzbnfsfldr[/link], http://xqpsrloghnkn.com/

Залишити коментар

Ваше ім'я:Ваш e-mail:Впишіть код захисту:

Для підтвердження повідомлення оберіть жінку

man
lock
monitor
folder
rss
house
woman
Друзі: