СТАНЬТЕ

ОДНИМ З НАС

Замовте тур >>>

+38 063 688 0692
+38 097 083 9626

like123453

2010-05-17 18:12:54

Pro туризм

Що ловиться на Дністрі?

Мова не про рибалку. Ми ловимо мобільний зв'язок.

Стаття не носить рекламний характер. Тобто, носить, але випадково.

Imagine - ви сплавляєтеся всіма забутою річкою. Підійде Стрипа. З за спини виникає пірога, сповнена розмальованих афроамериканців, тю, афроукраїнців, чи як то, щоб було політкоректно? Десь з таким самим успіхом на Дністрі можна побачити повні шпали «лайфу» чи «білайну». Періодично шалений вітер заносить трохи поділок, головне ловити, мов метелика. Занести може на високе колюче дерево, або в намет, де переодягаються і кидаються тапочком, або .. не кидаються а усміхаються? Ух ти.

Якщо поставити за мету і мати до того здібності, на Дністрі можна побачити потерчат, привидів та мавок… які користуються цими операторами.

Тобто, якщо ви хочете втекти на сплав від своєї роботи – втечіть з цими операторами - і тоді чесно зможете сказати, що телефон був ввімкнутий, просто зв’язку не було.

«Київстар». Якщо  вони кажуть, що покривають 98 відсотків площі України, то безперечно, тих два, яких бракує – десь над Дністром. Може, воно й покриває, але на певній висоті, не опускаючись до рівня, де мешкаємо ми, прості смертні. Можна ставати одне одному на плечі і лапати. Як кажуть, борітеся – й поборете.

Тим не менше, це найкраще покриття. Якість сигналу  стабільна. Місць, де його немає зовсім, справді мало.

«Юемсі». МТС – то тракторна бригада, не буду я його так називати.

Таким київстарівський зв'язок був 2-3 роки тому. Його можна назвати емоційно нестабільним, для нього характерні різкі зміни настрою та інтонацій голосу. Але ми ж подорослішаємо, правда?

Найважливіше –  не допустити «бульк». Не тільки ви полюєте на мобільний зв'язок –на ваш телефон полює глибока річка. Додайте всі ці перепади температури, вологості . Тому якщо є можливість - витягніть із запорошеної шухляди старий телефон типу «цеглина».

Вас ще й боятися будуть – озброєна людина все таки.

Відпочинок буває різним. Сенс його – контраст з роботою. Наприклад.

Звичайна хата, дрова, ліс. І ніякого мобільного зв’язку. Спочатку людям, телефоннозалежним, бракує уявного друга, але дуже швидко вони починають розуміти всі переваг такого відпочинку. Як в старі добрі часи – «Междугородка!!- кричала мама, і всі притихали.

Воно як, коли тиждень проводиш в печері. Ніякого контакту зі світом. Тільки не треба зловживати – доганяти час не завжди приємно, неприбутково.

Хто не знає – в печері зв’язку мобільного немає!! Зовсім . Ніякого. І  не буде, це не метро київське.

Коли людина йде на екскурсію в Млинки, вона думає.. Думає-думає, я вмію вгадувати думки. Тобто, не думає, а рахує, скільки ж то дзвінків буде пропущених. Галя, мама, gold boy, Пупсік. Купа повідомлень! «Ну розумієш,я  в тих «пещерах» був. Так-так, я же ікстримал»

Нарешті всі на волі. В одного почалося «де ж ти лазило», іншого, а телефон нашого героя ніц не муве. Жодного дзвінка. ЖОДНОГО.

На моїх очах такий собі незамінний центр світу перетворюється в .. «Я нікому не потрібен!!!» Блиск в очах зникає, плечі сутуляться, руки – старечий тремор. Лицеві м’язи прагнуть стримати ридання. Марно. Потім людина починає битися головою об гіпсові кручі. Звідилясь вискакує бригада швидкої допомоги, і під реквієм Моцарта героя нашого повісті виносять зі сцени.

Антракт.

Частина друга. Життя в Буданови.

Кульпарківська. Буданів. Скаржинці. Петрики. Кащенка. В локальному значенні ці слова мають значення, зрозумілі тільки місцевим  жителям.

Рибалка на Дністрі

Чесно, я не рибак. Розмахувати руками, що я впіймав, не буду. Просто постійно сплавляюся нашими річками і можу зробити певні висновки.

В кожного організатора сплавів є своя фішка. Хтось спортсмен, хтось знає, в якому році народився Кубрик-Карий і вміє то прив’язати до екскурсії по Раковецькому замку. Інший смачно готує канапки. Корній (назвемо його так) ставить акцент на рибалку. В нього купа блешнів, вудок. Все в  елеганських ящичках. Його туристи мають можливість впіймати рибу. І що він каже? «Не ловиться риба на Дністрі». Купа браконьєрів - виглушили рибу, виловили сітками. Періодично щось клюне, але  то не рибалка, а так, мастурбація більше.

Якщо організатор вас закликає на сплав «рибалкою» - просто гонить. Я от в одному тексті на сайті про рибалку написав – також гоню, киньте в мене камінь.

Інша легенда – можна впіймати «хижака» з борту катамарана. Швидкість, все таке інше. Але ніхто з моїх колег за всі роки сплавів жодного випадку успішної ловлі з катамарана пригадати не зміг. Ні, було раз, але тоді гачок зачепився рибі за живіт. Зате гілки, старі сподні та інше ріща чіпляється регулярно.

Зловити можна «велику жовту рибу» - катамаран. Але не треба.

Що ж з рибалкою з берега? Сіткою – успішно. Перетягуєш річку впоперек – ловись рибка, велика і маленька, а от на вудку – це як 0, 25 ставки, щоб в податковій не чіплялися.

Рибалок можна поділити на місцевих та приїжджих. Приїжджі - небезпечна для катамаранів штука. 24 спінінга з гострими гачками – втікай куди хочеш. Коли ви здалеку помічаєте катамаран, що різко змінив свій курс – то не капітан напився, то мінне поле з гострих гачків.

Чи вони щось таки ловлять? Як хто. Переважно їхньою здобиччю є лин. Сам бачив кілька великих екземплярів. Якщо метою є зловити рибу – і мокнути в гумаках, лазити по корчах - ловлять. Але якщо рибалка в значенні « баби-водка-гармонь і лосось» риба сама смерті не шукає.

Місцеві. Якщо ловлять  - сітками, з ночівлею, знають рибні місця. Результат є завжди – або улов, або «баби-водка-гармонь і лосось».

Але якщо ви бачите самотню постать, що флегматично поглядає на поплавок – 90 відсотків його єдиний друг – пес Бровко і річка – це єдине місце, куди він може втекти від жінки.. Такий собі Ріп ван Вінкль. Найбільше таких Збручі. Вудка –просто привід.

Сплав по Дністру з рибалкою має дуже мало спільного. Хіба ви добалакаєтеся з якимось Льоліком -аквалангістом.


 
Недоступен ни однин перевод.

Чим ми їздимо на сплави. Ностальгія

Зараз все просто, аж згадати немає чого. За 15 хвилин до назначеного часу на річку приїздить бусик, ми оперативно завантажуємося.. ніякого ґвалту - об'єм розраховано, 5 сумоїстів на один «Запорожець» не вийде, лунає приємна музика (she just killing me ZZ TOP), і нема чого згадати.

Буває, звісно, що з метою економії ми відходимо від єдиних стандартів комфорту, але цей самий комфорт – все таки норма. А колись було не так. Ішак би його нюхав, як воно колись було..

Алярм! (Шухер, ахтунг). Тільки щоб він не здогадався..

Каркаси, весла ховаються за продуктовими сумками, вони, в свою чергу - за наплічниками, це все не видно за спинами учасників. Водій автобуса бачить цивільну ватагу туристів. Варто йому зупинитися - перше - заблокувати шляхи до відступу. І нічого не слухати. Одні лягають під колеса, інші – на абордаж! Бажано нікого не задавити.

А той возик з колесами від мого «зайчика»! Від автобусної зупинки до гаража зі спорядженням кати їхали на цьому потворному возику, і я , як ішак нижче згадуваний, тягнув все своїми нетрудженими рученятами.

А штурми дизелів з масою спорядження! Розвантаження тамбурів, заскладованого спорядженням, за 10 секунд - піт-стопи, яким Шумахер би позаздрив. Торгування з контролерами за негабарит..

А цей фірмовий, чорт би його забрав, поїзд «Чернівці-Київ» «Не потяг, а поїзд, потяг – то статевий або до алкоголю» Тоді всі добиралися хто звідки, а всього кілька чоловік альма-оранізатори -зі всім спорядження з Тернополя. І мало так скластися, що саме в тому вагоні, що наш, на лихо, хтось ледь не вмер. Хай би вмер, але ж істерична провідниця (хай простить їй Аллах) зареклася без вантажних квитків нас не пустити. А поїзд ось ось і прощавай нормальне відкриття сезону..

А ті резервні спуски до Дністра, коли ти про себе дико тішишся, що той транспорт не твій..

А нести два кілометри все спорядження від річки на плечах. Мені ще нічого, я малого зросту, а Павло на собі весь вантаж тягнув. (того я й обрав його як партнера). Лямки, що врізаються в спечене тіло.

І нарешті нас осінило - замовлений бус - не дуже дорожче і божественно комфортніше!

А та дорога в в Збручанське! Винен був, як завжди, я. Треба було глянути на кілометрівці, алея довірився атласу автодоріг. Починалося все з бездонної, мов морське око, калюжиці. Далі було.. одним словом, коли ми приїхали до Збруча, я цілував землю.

А як япереплутав, і замість того щоб, щоб замовити з Окопів бус на четвер, я замовив, тільки от на п'ятницю. І потім ми дві години грали м'яча на проїжджій частині, але все таки встигли на останній автобус.

Були часи.. були.. Ішак би їх нюхав.


   
Недоступен ни однин перевод.

Кухня. Як то воно готується в поході?

Наш підхід до готування їжі сформувався під впливом сплавів. Під впливом того, дощечки для нарізки, ситечка для нарізки яєць, миски для перемішування салатів, мішок картоплі пересувається само – на катамарані, то чого б не взяти?

Коли ми йдемо в гори – за звичкою беремо кілька картоплин, цибульку, бурячок, капустинку – і не зварити адекватний борщ? Тяжке? А ми що, не коні? Пам’ятаю, на Рущині якось влаштували «від нашого столу вашому» парі львівських туристів – вони дусилися гороховим брикетом. Вони були шоковані. І їх напевне задусила потім жаба.

В мене колєга ходив на Ельбрус. В нього - той же підхід до харчування, що й в нас. Кожен вечір вони вечеряли печеньком з какао.. А ви знаєте, як це, коли людина звикла їсти м'ясо, а їй жувати печенько? На гору вони так і не вийшли

Нічого не має проти сироїдів, але в  жодному серйозному поході я їх ще не бачив. Я також можу їсти капусту, коли набираю тексти, але серйозна робота вимагає відповідного харчування.

Інші мої знайомі в поході по тому ж Кавказі ледь не билися, хто буде мити посуд і доїдати листя від каркаде, що залишилося від заварки.

При організації зимових походів і підземних експедицій розкладка – єдине джерело харчування, поповнити вітаміни чи речовини просто немає звіди – хіба кору на смереках їсти. А в печерах – дивитися голодними очицями на кажанів.

Але є заначка! Свята приватна власність. Все таки наша людина дико далека від комунізму, і їй то життєво необхідно. Я пробував певний час з тим боротися. Ти їй кажеш, що їжа – то загальне, а вона по себе усміхається і топче снікерси ввечері в палатці. Галичанин!

А що я? Я не маю в поході заначок, хіба спирт в аптечці. Я подумав – чому? Бо ж завжди маю доступ до головного запасу продуктів, і психологічно сприймаю його як власну заначку. Проти психології не попреш.

Задача. Вам треба поділити 13 карамельок на 7 чоловік. Як це робиться? Так, як і всі інші операції в нашій країні. 13-7=6. Всі отримують по карамельці,  я отримую 7 карамельок, половину віддаю тій людині, що призначила мене завгоспом. Всі довольні, що отримали свою карамельку, і нам добре.

Під час останок експедиції в Млинки так вийшло, що було забагато картоплі, і дівчата вирішили, що треба все готувати з неї. Купа продуктів, але ж нести потім ту картоплю назад не хочеться. Картопля з грибами, картопля з салатом, картопля з рисом –( суп википів) – шляк би трафив ту картоплю! І я голодував! Їм що – поїли кукурдзки з гречкою -  і вже сите. А в кінці експедиції, коли я твердо вирішив бенкетувати, зламався пальник, а не будеш їсти сире м'ясо! З того досвіду повторилося ще одне правило - якщо в людини мисочка, як моя чайна кружка, вона не може відповідати за загальне харчування і крапка.

Інколи до таких приходить розплата. В одному такому голодному поході хлопчина-лунатик почав трясти вночі дівчину за плечі з криком «Віддай харчі!!»,і вигляд в  нього був такий, що він ці самі харчі забере, або з’їсть її саму.

Найважливіше - це правильна послідовність страв. За умов спеки борщ зі сметаною можна їсти лише доти, поки сметана не зіпсувалася. Бо потім то не сметана, а маленька портативна бомба. Перші страви (окрім грибної юшки) – їсти ввечері – на них довго не проходиш. Грибна юшка – то для грибіння хорошого, можна й зранку.

А спробуйте на полуденній спеці з’їсти гарячого рису! В мене от не виходить. Ми почали готувати каші зранку –і що? Я зазвичай не пю, але так було трапилося,і  я спробував з бодуна поїсти вівсянки. Так не лізе! А ви кажете, що пити шкідливо – це просто ще одне розширення горизонтів. Ввечері каша? Читай пункт  – ввечері треба закуска, а не каша. Складання розкладки – складна штука, і вимагає особливого підходу.

Пам’ятаю, як колись я вчив колєгу, як заварювати чай, щось розказував про Дарджилінг з його південними схилами - а потім виявилось, що в  казанок чаю ніхто не кидав, і ми п’ємо настоянку з пригорілого рису.

До середини сезону долоні грубіють – можна брати ними гарячі казанки. А  тоді казанок був дико гарячий, пробую – ніяк, м’ясом гореним чути буде. Поки шукав грубшої тряпочки, мене відсуває вбік жінкатуристка - і знімає без жодного писку казанок з вогню. Я в шоці, а вона каже, що в неї біля тої руки газовий балон вибухнув, і  нервів в руці просто немає. Інколи люди вміють дивувати.

Похідна їжа – як конструктор. До певного моменту вечеря – це купки нарізаних інгредієнтів. І в один прекрасний момент все змішується і перетворюється  на щось смачне. А як не дуже – головне багато перцю всипати.

Ми навіть розкриємо секрет нашої кухні. Це - справжнє м'ясо. Бо на олійці нічого доброго не вийде. Є недолік – дорого, зате смачно.

Останнім часом я почав собі нагадувати Святослава, який попереджував «Іду на ви». Тут є всі наші страви. Але це те ж саме, що грати блюзові кавалки Клептона. Ніби все просто, а зіграй – крім нот треба душа. І вміння нею користуватися.

Фірмовий рецепт. Розпалюємо вогнище з пластикових пляшок. Щоб кіптява чорною була,щоб всі горобці вивтікали І готуємо на цій воді мівіну. Заливаємо все майонезом.

Дякую не тим, хто зварив, а тим хто то має з’їсти. Бо зготувати кожен дурень зможе – а з’їсти – ні. Смачного!

Хто почав сплавлятися по Дністру першим?

Все почалося з вікінгів. В періоди, коли на головному шляху – Дніпром - з півночі в Чорне море пахло смаленим, використовували резервний трек «Прип’ять -Случ-Збруч-Дністер». Ріки тоді були повноводними, здоров’я в веслярів – багато. Але розуму таки зовсім небагато. Ми коли робимо невеликі обноси - кряхтимо, як старе сідло. Тягнути ж важкі дерев’яні човни кілометрами – от і жили люди тоді років по 30, і то за щастя.

Не можу не відхилитися в образ «старої матері», поширений в українському мелосі. Українські дівчата виходили заміж до 15 років. Народжували одразу. Старій, згорбленій життям істоті (старій мати) – не більше 30 років. Це хтось скаржиться на погану екологію чи «не такі» умови життя? Взагалі, наш час – ідеальний у співвідношенні «технічний прогресекологія».

Першими були не вікінги? Я профан та все таке інше?

Насправді, знайти першого неможливо. Це як з першою згадкою про місто. Ми починаємо з вікінгів хоча б тому, що «Гардарікою» наші землі обізвали саме вони, в честь огороджених городищ (що «Гардаріка» й  означає). Так, ми заангажовані.

Батий , зруйнувавши Київ, пустив місцевих ченців по світу з торбами. Частину монастирів Подністров’я заснували саме вони. Не тільки заснували – інколи просто виганяли з вже існуючих монастирів місцевих ченців. Кияни, вони такі, знаєте. Але від Києва до Дністра (до тих самих Заліщиків) - біля 500 кілометрів - 14 годин потягом через ніч, а тоді 627 «Київ Чернівці» ще не курсував. А по дорогах - купа наволочі, татари, ковила в два людських зрости. Більш чим впевнений, що людина, що довго сидить в келії, мусить страждати топографічним кретинізмом.

Тому своє нашестя на наші тоді язичницькі землі ченці однозначно почали на човнах по варязькому шляхові. Ех, чому я не художник – така картина вимальовується! Каньйон Збруча, суворі лиця монахів за веслами, попереду єпископ з важезним хрестом.

Пізніше Дністер довший час був межею між східним та західним світом. Сплавлятися стало надто небезпечно - дикі прибережні племена підстерігали подорожуючих. До речі, ми і є залишками тих кровожерливих племен – проведені ДНК дослідження підтвердили, що за останніх 1000 років суттєвих міграцій, окрім тих, що в Сибір, Канаду та Португалію, не було.

Архаїчні плоскодонки, які можна побачити на Дністрівідгомін культури тих часів. Звідки місцеві рибалки вміють так віртуозно гребсти – причому всім , що під руки попаде? Одного разу я бачив, як гребли лопатою. Так в нього піратська генетика!

Легенди про те, що червоні стінки дністровського каньйону – то ніякий не девон (250 млн. років), а збитошні татари – то все йде корінням в ті часи.

А потім все якось втишилося.

Дністром почали подорожувати карпатські гастрабайтери. Сплавляли церкви, ліс – все, що можна було продати або поміняти на цукор. В Подністров’ї  люди більш звичні до праці на землі, спокійніші - період грабунків ж далеко в минулому. На землі щось, та й вродиться. А в горах як неврожай – береш сокиру в руки і йдеш до сусіда – їсти хочеться! Тому там люди буйніші і менше тримаються хати. Мій дідо сам з Карпат, з себе пишу.

В англійській мові немає категоричного відповідника слову «сплав» в сенсі «туристична подорож». Має бути присутнім практичне значення – сплавляти ліс, продукти, жінок.

Буду відвертимми набираємо на катамарани трохи червоного каміння. А що, в нас хата в Млинках, нам доріжки викладати треба! Подивіться на Возилівтам в промислових масштабах кар’єр, а скільки ми той? І в розумінні сплав –«отримувати вигоду» – так, ми її отримуємо! А ви отримуєте задоволення.

Сплави туристів почалися в 20-их роках XX ст.. Дністровський каньйон тоді - курортний регіон нановоутвореної Польщі. Паньство винаймає човни для подорожей, Заліщики місто - курорт з пляжами, оркестрами, і, звичайно, помідорами.

Дурна радянська ідеологія, що нав’язує думку, про те, що до приходу совєтів життя не було, а лише «угнєтєніє трудящихся» – просто дурна радянська ідеологія. Так само немудрий погляд українства, що поляк – корислива істота, що створена для «угнєтєнія трудящихся україньців», бяка. В мене в родині (якихось 70 років тому) були українці, що різали поляків, і поляки, що різали українців. Змісту  в тій діяльності насправді ніякого, ліпше б разом розвивали туризм.

З приходом совка почалися темні віки радянського туризму - з усіма категорійними походами, МКК, кандидатами в майстри спорту та іншим мракобіссям. Над Дністром літали вертольоти – вилапували таких, як ми; в кожному колективі мусив бути стукач КГБ. Туризм розцінювався як підготовка населення до майбутнього торжественного шествія комунізму в країни Європи. Звичайно, турист живучіший за пересічну людину!

Недавно наступила фаза комерційного туризму та загальної вседозволеності. Пливи куди хочеш, рубай, пали, засипай все сміттям. Поводь себе , як мавпа. За Польщі так не можна було. Панський ліс, зась ходити. Мій прадід також не дозволяв ходити по його лісі.

Є така фабрика меблевих інструментів у Львові, «Трембітою» зветься. Зараз вони роблять гітари. Чесно, тумбочки в них виходили краще. Їхні гітари володіють особливим тембром поличок для взуття. Це як радянська продавщиця, що звикла хамити покупцю, обраховувати його, бризкати слиною. Вона дитя вчорашнього дня. Так само як і люди, що повязли в спортивному туризмі. Гребсти від точки «А» в точку «Б» і бажано чим швидше – головна формула і єдиний доступний їхньому сприйнятті сенс. Ні., ще один – заробити з того грошей..  Іноді їм навіть вдається  зробити адекватний сплав – так само в «Трембіти» періодично виходять не зовсім погані інструменти. Якщо дивитися,а не слухати. Але тумбочка залишається тумбочкою. Оця вся спортивність , підміна ідеології радянської на кричалко-українську – доста, хлопці, всі вожді вже давно в могилах.

Про формат сплаву «коси бабло з туриста» – він недостатньо яскравий, і писати особливо немає про що.

По концепції сплавів нам найближчі сплави 30- і. 30-і – то не тільки голодомор, відійди ж ти нарешті від рабської ідеології! Бо які з нас вікінги – ми ніколи не викопуємо картоплю в селян, і каміння червоного беремо зовсім мало. Ми працюємо на тому фундаменті, який був закладений нашими родичами в минулому. І не треба нас підганяти під одну планку з рагульським туризмом. Як сказав Василь Гонтарський,

«це все одно, що ти паруєш орла й облізлого кота.»



Залишити коментар

Ваше ім'я:Ваш e-mail:Впишіть код захисту:

Для підтвердження повідомлення оберіть жінку

monitor
lock
folder
woman
rss
house
man
Друзі: