СТАНЬТЕ

ОДНИМ З НАС

Замовте тур >>>

+38 063 688 0692
+38 097 083 9626

like123453

2010-05-20 15:05:38

Чому ми мандруємо?

Коли Едвард Гілляри після надлюдських зусиль здобув найвищу вершину світу, гору Еверест, і його запитали, пощо він цей верх здобув - то він просто відповів: "Тому, що він там є."

В цьому замикається ціла суть мандрівництва для тих, що для них мандрування - це наче б гін крови або непереможний наліг (звичка – ред.), за яким вони йдуть, не роздумуючи й не філософствуючи.

Бо чиж може бути розкішніше почування, коли після мозольних вдряпувань на скали або крізь снігову заметіль, де кожний крок треба було прорубувати в снігу чи льоді, – ви врешті вилазите на цей грізний верх, що так гордовито й пишно стояв над вами. І ось він тепер покорений у ваших стіп, здобутий вашою непереможною волею і завзяттям. А жодна картина, ніяка навіть найбільш мистецька світлина невсилі передати цієї незрівнянної краси й величі природи. Ви стоїте на верху і навкруги вас наче зачарована завмерла панорама. Тільки легкий вітрець ніжно холодить ваше спітніле чоло, а ноги такі легкі наче б ви весь тягар залишили там, на долині.

Коли вийти було в погідний день на Веттерштайн коло. Міттенвальду, то видно було далекі італійські Альпи, а вся розкішна долина виглядала наче різьблена плястична карта з жовтими стрічками доріг, блакитними озерцями в тінистих лісах та червоними дахами людських осель. – А знову вийдете весною на Донґс Пік в Ракі Мавнтенс і тут зовсім щось інше – довкруги ціле море гранітних гострих вершків, вкритих снігом та ледняками, в долині синяво-білі замерзлі плеса озер, в далині – наче мереживо – рівні рядочки північних хребтів - і ні сліду людини чи її життя. – Чи ж не варто мандрувати, боротися з вітрами й скелями, дряпати собі руки й коліна?

Про це важко переконувати. Мандрівка – це переживання. Щоб пізнати й зрозуміти ввесь її чар – треба її пережити. Вона може так міцно полонити людину, що просто стає її "шляхетним захопленням". Часто доводиться зустрічати людей, що помимо сімдесятки на плечах все ще мандрують по горах, і то нераз з линвою. Мандрівка дає людині не тільки цілу гору емоційних переживань, не тільки дає нагоду пізнати широкий світ, його красу й велич, але вона формує світовідчування і характер, розбуджує людину духово, скріпляє фізично. У зустрічі з природою, людина пізнає ближче її красу й силу. В її неперевершеній доцільності й гармонії вона пізнає оцю недосяжну Божу мудрість, саме існування Бога.

В боротьбі з силами природи людина набирає віри в собі. У неї з’являється бажання боротися, перемагати перешкоди, щоб потім пережити оцей момент побіди, що в дальшому викликає черту життєрадости й охоти боротися та перемагати в усіх ділянках життя.

Природа й безпосередній дотик з нею – незвичайно міцно впливають на психіку людини, її спосіб відчування і нервову систему. Вони заспокоюють, гоять і вигладжують нераз навіть дуже сильні нервові потрясіння, а з другого боку оживляють нові сили, уяву, шляхетні почування.

Не доводиться говорити про всі добрі й корисні прикмети мандрування в чисто фізичному розумінні. Сонце, свіже повітря, вода, рух - оце саме здоров'я. Мандрівник вчиться на шляху відваги, самостійності. Він повинен швидко орієнтуватися, бути рішучим, він вчиться всю працю й незручності переносити з усмішкою - а все це цінності й риси, що раз назавжди засвоюються і лягають в основу характеру.

Це відомо оцінив Бі-Пі, коли він сказав, що успіх скаутового методу полягає у синтезі двох рушійних сил; життєрадісної підприємливості й шляхетної духовості - синтезі перетворення серед природи. Для повного успіху необхідні ці обидва рушійні елементи й місце реакції. ТЕОРЕТИЗУВАННЯМ АНІ ПРОПОВІДНИЦТВОМ НЕ ВИПРАЦЮЄМО В ЮНАЦТВА НІ ОДНОЇ З ТИХ РИС, ЯКІ САМІ ЗАРОДЖУЮТЬСЯ І ПЛЕКАЮТЬСЯ ПІДЧАС МАНДРІВКИ, НА ПРИРОДІ.

У випадку юнацтва – це майже природно, а й сам Бі-Пі згадує, що коли один тренер запропонував юнакам, що піде з ними на прогулянку, то вони заявили, що воліють сходини в домівці. "Нещасні малі бідолахи" - сказав Бі-Пі, "вони ще не знають, вони ще не засмакували мандрівки. А хто чогось не знає, він звичайно до цего індиферентний чи навіть байдужий." Юнаків треба витягнути в природу, знайомити їх з нею, розбудити в них це природнє явище – пориватися у вільний світ, гуляти на свободі, шукати пригод і тих "стовпів, що небо, підпирають". Але їх перше треба туди заманити, вміло покермувати оцею розтріпаною "бандою" юнаків, щоб це "гуляння" було для них корисне, як для тіла так і для душі.

Приходить весна. Час на мандрівку. Чи не думаєте, що це наше завдання випровадити юнацтво з домівки під голе небо, навчити їх мандрувати, навчити їх жити з природою й любити її, прищіпити в їх душі цей шляхетне захоплення - мандрівництво? І дати їм змогу й нагоду самим себе виховати

Перша Стежа
В дорогу з юнацтвом.
– Весна 1959. – Рік. 1. – Ч. 1. – С. 11-12.


Коментарі

jdkgwxmus
[ 2015-03-22 00:27:17 ]
UYXakj ymlduuwyvaws, [url=http://dpjsorfgpgcv.com/]dpjsorfgpgcv[/url], [link=http://bfcqapydrxcw.com/]bfcqapydrxcw[/link], http://alhgbtbvjgna.com/

Залишити коментар

Ваше ім'я:Ваш e-mail:Впишіть код захисту:

Для підтвердження повідомлення оберіть rss

monitor
rss
man
woman
house
lock
folder
Друзі: