СТАНЬТЕ

ОДНИМ З НАС

Замовте тур >>>

+38 063 688 0692
+38 097 083 9626

like123453

2013-02-06 20:59:10

Урочище Гаджина і трохи Чорногори

Дуже цікавий і часом тяжкий маршрут, пройдений 1-3 травня. Маршрут: с. Бистрець - ур.Гаджина – Шпиці – Чорногорський хребет – Говерла - с.Лазещина. Склад основних учасників - Макс, Михайло, Роман і Я (автор писанини).
Вперше дізнався про ур. Гаджину і Шпиці з журналу КТВ. Потім якось проходивши по Чорногорському хребету влітку, був вражений Шпицями і власне урочищем, яке знаходиться в улоговині між г. Ребра і г. Шпиці. І от нарешті випала нагода, час і кумпанія.
Панорама.
Власне про похід, маршрут і людей. Почнемо з людей – спочтаку нас зібралось троє, кумпанія більш ніж звична – Макс, Михайло (Клєма) і Я (Пунк). Домовились пройти через ур. Гаджина – г.Шпиці – Чорногорський хребет – г. Говерла, де о 3 дня з нами мали зустрітись наші друзі з Києва., В них яких є чарівна традиція – кожен рік на травневі свята вони підкорюють Говерлу і Петрос. Але троїм нам не судилось піти...на щастя). До нас приєднався, хоча, якщо чесно, ще можна посперичатись хто до кого приєднався, Роман і його знайомі - Славік, Таня, Ігор і Володя. Забігаючи наперед маю сказати, що друзі Романа йшли на один день – на Шпиці і назад. Роман, в свою чергу, хотів розпочати свій маршрут з нами а потім піти соло на Піп Іван.
День 1
Почалась наша мандрівка о 5 ранку. На вокзалі в Івано-Франківську ми дружньо сіли в маршрутку сполученням Івано-Франківськ – Верховина, заклавши майже весь вільний простір нашими наплечниками. Дорога як дорога, їхали дрімали, трохи жартували. Але мені щось дуже запам’ятався один жарт: "У зв’язку із зміною політичної ситуації в Україні на вітання "Слава Україні" треба відповідати "Внатурі Слава").
Перший привал

О 8 годині в Ільцях нас вже чекав уазик, за штурвалом якого був Іван Іванович. Уазик попередньо замовив Роман. Ціна – 200 грн., на сімох невеликі гроші, а часу зате зекономили багато. Та і нема, напевно, сенсу іти до Бистреця пішки. Ще одна доволі кумедна ситуація. Разом з нами в Ільцях вийшла молода пара, вони попросились до нас в уазик, місце ще було тож вони сіли і поїхали разом з нами… Після 10-ти хвилинної бесіди і знайомства вони задали дуже цікаве питання – "А ви, взагалі, куди їдете?.." Отакі кумедні люди)))…Хоча маю зауважити, що нам все ж таки виявилось по дорозі).
Дорога уазиком зайняла до години часу. Тож о дев’ятій ми почали власне піший похід. Спочатку рухаємось головною (єдиною) грунтовою дорогою. Набір висоти розпочався майже одразу, на злитті двох потоків (зх. напрямок). Дорога через хвилин 30-40 виводить нас на полонину, з якої можна спостерігати панораму частини Чорногорського хребта. На полонині є хатина (непоганий орієнтир), після неї розвилка. Ми пішли дорогою правіше і вниз, та як потім виявилось пішли не туди (на карті "Стежки Чорногори" це жовтий маршрур на Маришевську). Після недовгих дебатів повернулись на розвилку і пішли вже потрібною дорогою – лівіше. Дорога приємна і нетяжка – гарні краєвиди, незначний набір висоти. Сніг в тих місцях зійшов відносно недавно. Ніхто з нас ще не був в Гаджині, тому час від часу ми губили стежку і йшли навпростець орієнтуючись на г. Шпиці. Десь об одинадцятій ми підійшли до потоку, який бере свій початок з урочища. Явна стежка дає вправо і через місток виводить нас на полонину з колибами. Там ми вирішуємо перекусити і вжити трохи алкоголю, виключно в оздоровчо-розмовних цілях).
ур. Гаджина

Сорокахвилинна перерва з жартами і знову дорога. Як виявилось, ми знову не туди звернули – вертаємось через місточок і йдемо паралельно струмку (орієнтири: завал зліва, спричинени лавиною, та пам’ятний хрест воїну УПА) Далі йшли через ліс стежкою, яка проходить повз джерело Довбуша (є лавки і стіл) і приводить нас в урочище Гаджина. Звідси вже починається сніг, стежка остаточно губиться і ми рухаємось виключно по азимуту.
Ще одна цікава деталь – в ур. Гаджина знаходиться водоспад – один з найбільших в Україні. Через велику кількість снігу ми не змогли до нього дістатись, але фото я все ж зробив.
Поміркувавши вирішуємо, що найкоротший шлях, – в лоб на г. Шпиці. Форсуємо два потічка – один розувшись по камінчиках (мене виручили гумаки :) ), другий – по сніговому насту. Далі ще веселіше – 50 метрів двометрової альпійки. Подолавши ці всі перешкоди залишається остання – підйом. Тут мене вже не вистачило. Мушу визнати, що я ледве-ледве туди видерся... проте навіть неймовірна втома не завадила мені милуватися цією просто неземною красою. Тут, навіть, не буду старатись і описувати – просто раджу там побувати! Коли я видерся на Шпиці, знайомі Романа вже почали повертатись, адже, як я писав вище, – вони йшли всього на один день. А година вже була десь п’ята.
Як пізніше стало відомо, наші знайомі спустились в Бистрець аж в девятій вечора, по дорозі форсувавши ще один потічок. А ночували у того ж Івана Івановича, який нас підвозив.
Гаджинcький водоспад
Трохи віддихавшись ми вирішили вийти на основний хребет і там вже визначатись кому куди краще (нагадую г. Шпиці це пн-сх. відріг Чорногорського хребта)… Після 10-ти хвилинних дебатів і вагань було прийнято рішення, що ми всі четверо підемо до оз. Бребенескул і там заночуємо. Щоб швидше дійти до місця ночівлі траверсували г. Ребра з західної сторони. Вийшли ми якраз на розвилку – одна стежка (на зх.) підйом на Гутин-Томнатик, друга (пд. напрямок) веде далі по хребту. А наразі нам треба було вниз до озера. У восьмій вечора першого похідного дня ми дійшли до місця ночівлі. Нарешті відпочинок). Розклали палатки, повечеряли і завалились спати. День видався багатий на події і пригоди.
На Бребенескулі постійно дують вітри , напевне це пов’язано зі специфікою рельєфу, що створює певні незручності, проте це все дрібниці в порівнянні з тією красою... Взагалі в даний період року Карпати чимось нагадують Альпи (в Альпах я, правда, не був, суджу виключно по фотографіях)
г. Шпиці

День 2
Прокинулись десь о 8 ранку. Прийняли рішення, що варити їсти зранку не практично і не обов’язково. Тож склавши палатки ми попрямували в сторону Говерли. В 10 ми вже були на хребті. Щоб зекономити час і сили ми вирішили, по можливості, траверсувати вершини. Так і зробили – г. Ребра, г. Данциж, г. Пожижевська траверсували. Туркул і Брескул підкорили. На хребті снігу не багато. Сніг мокрий, часом провалюєшся. До 2-ї дня ми спокійно встигли підійти до підніжжя Говерли. По дорозі зустріли пару груп туристів і лижників, які з Брескула спускались на лижах в сторону Заросляка.
2 дня – фінальний штурм. Погода погіршилась – почався дощ з градом, вітер посилився. Проте з огляду на всі пригоди минулого дня, це нас ані трохи не злякало. Тож як і домовлялись до 3-ї години ми вже були на вершині. Наших Київських друзів ще не було. Ми встигли пофтографуватись і навіть трохи змерзнути. Вершина Говерли знову не надто приємно нас вразила – не вистачало хіба що ларьків з пивом... Звісно це добре, коли стільки людей долають кілометри, щоб піднятись на найвищу точку нашої неньки, але ще було б не зле, якби вони хоча б за собою сміття забирали...
О 3-ї дня почали потихеньку підтягуватись наші Київські друзі, вони виявились добісу пунктуальні). Ну а далі як годиться – спілкування, враження, трохи прикарпатського бальзаму для зігріву душі і тіла.
Роман вирішив вертатись додому. Тож попрощавшись з нашим товариством він попрямував у сторону Заросляка. Додому він попав в той же вечір, сівши на маршрутку Верховина-Івано-Франківськ.
Ну а далі у нас відбулась, напевно, одна з найвеселіших частин походу – спуск з Говерли.
Підйом на г.Шпиці

Кожен, в принципі, спускається як може чи хоче. Оскільки ми троє були з рюкзаками, то вирішили всі разом спускатись на одному каріматі. Всьо було супер. Правда мушу попередити, що дана оказія доволі травматична і краще сильно не прискорюватись, як то кажуть – "Береженого Бог береже". Спустились ми всі доволі швиденько, всі мокрі але з позитивними емоціями. Знову почався дощ і піднявся вітер. Вирішили спускались до маркованого маршруту (на карті "Стежки Чорногори" це червоний колір), який іде через полонину з колибами.
Далі тим же маркованим маршрутом спустились до нашої стоянки – колиба, яка знаходиться на відстані 1,5 км від Козмєнщика.
Після останніх повенів дорогу добряче розмило, і якщо роки три назад до колиби можна було дістатись машиною, то зараз трьох містків нема і дорога вщент розмита. Воно і на краще – цивілізація сюди не доїжджає).
Сьома година і ми на місці. Ну а далі все як годиться – миття, сушіння, розкладання табору (всі в колибу не помістились), готування їжі і т.д. Знову враження, які назбирались у нас за ці два дні, а ввечері трохи страшних історій під ватру. І такий приємний солодкий сон.
День 3
Підйом в шостій ранку. Дорога в Лазещину, яка зайняла години зо дві. Снідання пивом, чіпсами і цукерками "Ліщина" в місцевому кафе-магазині "Говерла". Ну і саме основне – біг з прискоренням і перешкодами до поїзда).
г. Гутин-Томнатик

Про поїзд – кому цікаво, він в 10 ранку на ст. Лазещина, через годину прибуває в Ворохту, де і лишається стояти до вечора. Щоб добратися до Франківська треба пересідати на дизель Ворохта – Івано-Франківськ, який їде о 12:48 (з Ворохти). Тобто вікно дві години.
Ми вирішили сісти на маршрутку, оскільки трохи поспішали. В курсуючі маршрутки Верховина – Івано-Франківськ сісти групі з 11 чоловік з рюкзаками шанси не великі, тому ми винайняли маршрутку і поїхали додому. О другій дня ми були в Франківську.
ВСЕ


Мапа походу

Матеріал надано учасником: 
(м.Ів.Франківськ)


Коментарі

krncboaps
[ 2014-11-04 11:08:55 ]
Z8GWxy widrtfocdqoa, [url=http://ayosuuasjjas.com/]ayosuuasjjas[/url], [link=http://rrseerfcjpxk.com/]rrseerfcjpxk[/link], http://azernyygwmvd.com/
graquomajoa
[ 2014-05-19 04:05:18 ]
VAdL6N dzrzugwkydkq, [url=http://nqdaoebanbwd.com/]nqdaoebanbwd[/url], [link=http://wshprqybzbtr.com/]wshprqybzbtr[/link], http://xwmfixupqvpf.com/

Залишити коментар

Ваше ім'я:Ваш e-mail:Впишіть код захисту:

Для підтвердження повідомлення оберіть папку

rss
house
man
lock
monitor
woman
folder
Друзі: